За здорове село. Організуймо першу поміч

Тип статті:
Авторська

Сьогодні в Україні активно реформують охорону здоров'я. Читаючи старі газети, зрозуміло, що проблеми в них були ті ж, що й зараз.

Потреби в ділянці охорони здоров’я сільського населення є так великі, що про їх цілковите заспокоєння в сучасних обставинах не може бути мови. Тому сьогодні хочу говорити тільки про найважніші потреби, і то такі, які під сучасну пору можна зреалізувати. В першій мірі треба зачати здоровну опіку від помочі сільському населенню в наглих випадках. Всупереч утертій опінії і помимо мало змеханізованої досі праці хлібороба, наглі випадки серед селянського населення є доволі часті, а поміч у цій ділянці є цілковито незорганізована, що в наслідках дає непотрібно багато терпінь, веде до каліцтва, втрати працездатності, а часто й життя. Те все можна б у багатьох випадках поминути через поміч, хоч би примітивну, але раціональну. Також і не без значіння є психічний стан так самого хворого, як і цілого окруження, а саме почуття безрадности, яке витворюється при наглому випадку, коли нема в селі ані однієї особи, що вміла б дати першу поміч, хоч би таку, як гамування кровотечі, тверезіння, штучний віддих, бандажування, тощо, та яка в таких випадках перебрала б провід рятункової акції, коли такої нема, всі нараз радять, кожний підсуває найрізнородніші проекти, оперті на пересудах і залежно від сили аргументації знаходять вони пристосування, хоч би які були безглузді. Коли лікар є від села віддалений пару миль, тож відвезення такого хворого чи привезення лікаря в найкращому випадку триває пару годин. Багато є бідняків, які не мають коней і не мають за що їх найняти; заки вони найдуть яку добру душу, що остаточно згодиться поїхати, поміч вже часто приходить запізно.


Наглий випадок можна порівняти з пожежею. Кожний знає, що як горить, то запізно тоді думати про організацію пожежної сторожі, купно помп, сикавок і т. п., бо тоді треба вже гасити. Це в нас зрозуміли і майже в кожному селі є вишколена до цього горстка людей з відповідним І рятунковим апаратом. Так само необхідно приготовитись до рятування загроженого людського життя. Життя людини не повинно бути гірше трактоване, чим якась шопа чи стодола. Чому ж тоді за приміром пожежної сторожі не може бути в кожному селі зорганізована така здоровна сторожа? Це не така велика штука, як могло б здаватись. Треба тільки вибрати пару свідоміших осіб з даного села, перешколити їх у найпримітивнішій санітарній помочі (що може зробити найближчий лікар-громадянин), найти одно, приміщення, де постійно містилась би аптечка з найпотрібнішими речами до першої допомоги, та мати до диспозиції коні, щоби відвезти негайно хворого до лікаря. Це можна зробити в цей спосіб, що зобов’язати всіх господарів, які мають коні, щоби по черзі, як випадає потреба, були готові відвезти хворого. Саме тут здоровна допомога повинна дбати про ту чергу і день раніше повідомляти даного господаря, що на нього випадає черга.

Така допомога може бути навіть платна, в залежності від матеріяльного стану даного хворого; якщо він є багатий – платить сам, як бідний – то платить громада. Це вже речі другорядні, і маєтковий стан не повинен грати ніякої ролі в уділюванні наглої допомоги.

Допомогу треба дати негайно кожному, чи то бідний, чи багатий, а потім можна спорити про кошти.

Найкраще такі здоровні гуртки закладати при низових – сільських клітинах Українського Центрального Комітету, де й так зосереджується ціле наше громадянське життя.

Такі здоровні гуртки не тільки забезпечують допомогу населенню в наглих випадках, але з часом стаються поміччю у веденні здоровно-профілактичної роботи, чим причиняються до відбудови здорового, міцного і культурного села.

Дарія Лукасевич.

«Тернопільський голос» №11 від 4 жовтня 1942 року.

Сподобався матеріал? Будемо вдячні за репост.

194
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Загрузка...