Майже нобелівський Іван Пулюй

Тип статті:
Авторська

Рентгенівське випромінювання – це електромагнітне іонізуюче випромінювання з довжиною хвиль від 10-12 до 10-5 см. Проходячи через непрозору матерію, ці промені просвітлюють її. Колись можливість бачити внутрішні органи людини, діючи на нею випромінюванням, було на зразок наукової фантастики, як для нас зараз – листуватись з марсіянами. А тепер – це норма життя і вже навіть не найсучасніша технологія медицини.

За примхою долі випромінювання назване на честь іноземця Рентгена, але мова піде про їх винахідника – українця, Івана Пулюя.

Іван Пулюй (Пульгуй) був ученим світового рівня. Астроном і фізик, математик і електротехнік, філософ і теолог, педагог і поліглот (знав 15 мов). Іван народився 2 лютого 1845 року у Гримайлові на Тернопільшині. Від 1881 року його прізвище «Пульгуй» змінили на «Пулюй». Родина малого Івана нічим не відрізнялась від інших. Хлопчик любив природу і з дитинства розбирався у сузір’ях: міг назвати кілька без помилок. Читав з захопленням Шевченка, Гоголя, також любив Костомарова, Квітку-Основ’яненка і Марка Вовчка.

Після школи батьки віддали Івана до тернопільскої класичної гімназії. Пулюй любив ходити на навчання пішки, хоча відстань між його містом і гімназією складала більше сорока кілометрів. У німецькій гімназії викладали, в основному, іноземці. Може, під впливом саме цих обставин, зростала національна свідомість учнів, вони утворювали товариства, зокрема, організацію «Громаду», куди входив Іван. Тут зустрічалось багато майбутніх видатних діячів Тернополя. Приміром, Пулюй дружив з Олександром Барвінським.

Ще під час гімназійних студій Пулюй виявив хист до математики і фізики, маючи неймовірну пам'ять на цифри. Формули теж вдавались хлопцеві легко. Іван любив астрономію, тому остання йому підкорилась без проблем. Не дивно, що навчання Пулюй закінчив з відзнакою. Сталось це у 1864 році.

За логікою юнака мала б чекати наукова кар’єра. Але батьки бажали інакшого: хотіли бачити Івана священиком. Не перечачи їм, Пулюй поступив до Віденського університету на теологічний факультет. Під час навчання мав змогу відвідувати лекції з астрономії, фізики і математики, чим з задоволенням займався у вільний час. Студії Іван завершив у 1869 році, і знов з відзнакою. Повідомивши батькам, що висвячуватись не бажає, хлопець сильно розчарував своїх рідних. У листі ті навіть пообіцяли, що зречуться сина за непослух.

Та Іван був непохитним. В тому ж році став студентом фізико-математичного спрямування. У 1873 році – почав працювати в університеті асистентом експериментальної фізики. Теологічні свої знання вчений теж не занедбав. В 1870 році написав «Молитовник», українською мовою. Тоді ж переклав рідною мовою Новий Завіт, разом з Нечуєм-Левицьким і Кулішем. Але через російські утиски, книга побачила світ тільки через десять років. Іван Франко писав про цю працю, що таку книгу (ще й дуже дешеву) має мати кожна людина і читальня. Цікаво, що під час навчання в університеті Іван написав підручник з геометрії українською і кілька статей на захист рідної мови (в 1876 році царським указом заборонено українську).

Пулюй хотів стати викладачем в Києві чи Львові. Проте, царська поліція не дозволила йому здійснити цей задум. Вчений вважався неблагонадійним, через його роботу «Про нерухомі зірки і планети». В цій праці Пулюй пояснив, що в космічних явищах нема нічого надзвичайного, все підпорядковано певним закономірностям. Згадав Іван і про закон збереження матерії та руху. Та російський царат сприймав написане як протест проти російської монархії, тому до Пулюя ставився з підозрою. Довелось вченому поїхати до Фіюме (зараз це територія Хорватія), де зміг викладати улюблені математику і фізику у Військовій морській академії.

Згодом Іван Пулюй виїхав до Страсбурга, де став доктором філософії за спеціальністю фізика (в 1877 році). Цього ж року науковець вернувся до Відня і став працювати на фізико-математичній кафедрі. Крім того, асистує в лабораторії Лянґа – теж у сфері фізики. Після того, як навколо властивостей електричного світла піднявся науковий ажіотаж, Пулюю ввірили керувати виробництвом дугових ламп (1881 рік). І це ще не остання робота вченого у даний період. Пулюй був технічним консультантом «Ганца», фірми, яка займалась електротехнікою. Крім того, – директором фабрики, де вироблялись електролампи.

Вчений в молодості

Але повернімось від ламп до академічного. В 1884 році Пулюя запросили переїхати до Праги і зайняти керівництво фізичною кафедрою. Тут вчений трудився аж до виходу на пенсію. Кар’єра науковця у Пулюя розвинулась добре: в 1902 році він став деканом електротехнічного факультету. До слова, першого у Європі. В Празі Іван товаришував зі своїм тезкою, Іваном Горбачевським, видатним вченим, що зумів синтезувати сечову кислоту з сечовини. Двоє науковців створили студентське земляцтво «Українська Громада». Там вчені читали лекції для студентів і заохочували їх до культурного життя. Для матеріальної допомоги потребуючим учням утворили фонд допомоги, у який йшли гроші за їх виклади і публікації. Патріотизм науковця заслуговує особливої уваги. Проживаючи в Празі, Пулюй однак переймався рідною Галичиною і боровся за створення українського університету у Львові. Ще перебуваючи у Відні, Іван утворив «Січ», патріотичне товариство. Вчений навіть звертався до уряду Японії, щоб ті дозволили бранцям-українцям читати псалтир своєю мовою (було це у період Першої світової).

Науковець Пулюй працював в часи вивчення кінетичної теорії газів (досліджували речовину на мікроскопічному рівні). Шаленого успіху він досяг саме у цій сфері, писав роботи, присвячені тертю газових сумішей, парціальному тиску газу та його молекулярній вазі. У своїй роботі Іван використовував газорозрядні рурки. Історія каже, що Пулюй визначив механічний еквівалент теплоти (425,2 – 426,6 кгм/ккал). У підручниках пишуть, що американець Ровленд отримав ці цифри у 1879-1880 роках, але наш науковець випередив його.

В електротехнічній сфері Пулюй вдосконалив виробництво розжарювальних ниток для освітлювальних ламп. Перший, хто досліджував холодне (неонове) світло, також був Іван Пулюй. Вчений запропонував конструкцію абонентських апаратів та телефонних станцій із захистом від сильного електронного струму. Ще одне ноу-хау Пулюя – то переносна лампа, яку застосовували шахтарі. Нарешті, створив першу у Європі електростанцію на змінному струмі, празьку. Не дивно, що Пулюй вважався світилом епохального масштабу навіть при житті.

Дуже суттєвий внесок науковець вніс у дослідження катодних променів. До нього це питання досліджували Крукс та Гітгорф, які вважали, що розріджений газ у у газорозрядних рурках перебуває в четвертому стані – «ультрагазовому». Пулюй же вирішив встановити природу катодного променю. Він виявив, що за високої напруги матеріальні частки виходять з катода і поширюються перпендикулярно до нього. Коли ці частки стикаються з твердими тілами або стінками трубки, збуджується етерна оболонка молекул і виходять етерні хвилі. Під впливом таких хвиль екран, покритий сіркокальцієм, світиться. Крім видимих променів, що світяться, є і невидимі. Це і є так звані «рентгенівські» промені, Х-промені. Пулюй своїми руками виготовляв рурки для цих дослідів і вивчав фізичні властивості даних променів, тому в працях вченого є достатньо фактів про відкриття проміння саме ним.

А Рентген до свого «винаходу» не опублікував жодної роботи про катодні трубки і газорозрядні процеси у них. Як засвідчив Рентген, він випадкового виявив проміння у листопаді 1895 року, залишившись в кінці дня в лабораторії. 29 грудня того ж року цю подію висвітлили у пресі.

Рентген

Насправді ж Пулюй і Рентген раніше спілкувались на тему проміння. Пулюй не приховував своїх відкриттів від Вільгельма. Рентгену також був відомий зміст лекцій, які читав Іван щодо
відкритого ним випромінювання. Проте, Рентген навіть не згадав про Пулюя у обґрунтуванні свого винаходу, хоча посилався на досліди інших вчених. Пулюй був дуже відомою особистістю у світі науки, і ця «незгадка» виглядає планованою. Навіть американський вчений Фрост писав, що прочитавши про відкриття Рентгена, нагадав собі рурку Пулюя, яка, на його думку, була однією з кращих у Америці.

Ліндер, німецький вчений, зазначив, що після смерті Рентгена його особисту кореспонденцію було дивним чином спалено. Можливо, там згадано про справжнього винахідника променів. Листи ж Пулюя лишились у його дочки, Наталії, яку репресували в сталінських таборах. Тому, що говорили винахідники одне одному з приводу проміння, залишається нерозкритим.

Пулюй

Варте уваги: Рентген опублікував відомості про своє відкриття у трьох невеликих статтях. Йоффе писав, що сотні праць, які видали після того, не могли додати нічого нового до цього геніального відкриття. Але насправді перед двома статтями Рентгена вийшли дві публікації Пулюя. Це був журнал «Повідомлення Віденської Імперської Академії Наук», який Рентген, звісно, що читав.

Знімки, зроблені за допомогою рурок Пулюя, були високоякісними і саме їх використали журнали як ілюстрації до статей про рентгенівське проміння. Вперше знімок скелета людини виконав Пулюй. Рентгенівські «фото» були нижчої якості. Саме Іван Пулюй відкрив іонізацію газів під впливом Х-променів, хоча Йоффе писав, що то думка Рентгена. Пулюй перший дослідив просторовий розподіл інтенсивності «ренгтенівського проміння», тоді як Рентген згадав про це лише у другій статті. І насамкінець, Рентген ще не міг вичерпно пояснити механізм утворення Х-проміння. Спершу він переконував, що ці промені відрізняються від катодних, ультрафіолетових і інфрачервоних, а згодом вирішив, що Х-промені близькі до катодних. Пулюй відразу вказав походження випромінювання. І все ж, першу нобелівську премію серед фізиків отримав Рентген. Відбулось це у 1901 році.

Знімок миші Пулюєм

Пулюй навіть не оспорив відкриття свого колеги, маючи усі підстави. Вільгельм Рентген довго не пояснював природи відкритого проміння і уникнув виступу при врученні премії, хоча так було прийнято. Пулюя розраджував Ейнштейн, кажучи, що за Рентгеном стоїть вся Європа, тоді як за русинами – ніхто. Іван же відказав:: «Що повинне відбутися – відбудеться обов'язково, і те, що відбудеться, буде якнайкращим, тому що така воля Господня!».

Сімейне життя Івана Пулюя вдалось щасливим. Панна Катерина Йосифа Марія Стозітська була студенткою вченого і справжньою красунею. Цей той випадок, коли жінка підтримує чоловіка у всіх починаннях і стає його музою, хай чоловік і не художник. Катерина мала довгі, аж до колін, коси, які віддала Пулюю для виготовлення лампових волокон. У жовтні 1884 року пара одружилась в церкві святої Варвари. У Пулюїв народилось п’ятнадцятеро дітей, та залишилось живими лиш шестеро.

Подружжя з дітьми

Сім’я Пулюїв

Останньою працею Пулюя стала книга про міжнародне становище України і вийшла вона в 1915. В наступному році вчений уже пішов на пенсію. Помер науковець 31 січня 1918 року. Тіло видатного українця віддали землі на празькому цвинтарі, хоча Пулюй заповідав бути похованим на Батьківщині. Через 27 років разом з науковцем поховали його дружину, Катерину.

Сподобався матеріал? Будемо вдячні за репост.

317
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Загрузка...